Духовна культура

духовна культураНаступна п’єса Горького, «Дачники», була відкинута Немировичем-Данченко, і з повною підставою. Тут упереджена тенденція зовсім підім’яла чуття драматурга: п’єса сповнена злісної неприязнь до інтелігенції, якщо вона не готова підкорити свою життєдіяльність визвольної боротьби, як її розумів тоді Гіркий. МХТ не був готовий до такого підпорядкування мистецтва політиці. Це не було позицією «мистецтва для мистецтва»: високі освітні та суспільно-історичні завдання театру і Станіславський і Немирович-Данченко завжди мали на увазі.Але обидва вони були переконані, що тільки в своєму Художньому якості мистецтво може служити розвитку духовної культури. Такий погляд був досить ясний, але зовсім не легкий. Він ставив перед жорсткими колізіями театральну практику. Так, дещо пізніше виникла необхідність вибору між художністю і загальнодоступністю, продиктована не тільки практичними діловими міркуваннями, але і рівнем сприйняття, характером театральних запитів суто демократичного глядача.

Театр був зацікавлений у співпраці з Горьким-драматургом, і Немирович-Данченко намагався вплинути на нього за допомогою тієї ж «прямоти і щирості», які так захоплювали письменника всього три роки тому. Він написав величезний, завбільшки з велику журнальну статтю, лист-рецензію, пропонуючи конструктивні шляхи переробки невдалої п’єси, але отримав від Горького у відповідь, після декількох місяців відтяжки, грубо-зневажливий відмова у співпраці, цілком у дусі його «позитивного героя» Ніла.Тим не менше принаймні двома зауваженнями Немировича-Данченка він скористався в наступній своїй п’єсі, «Діти сонця». Головна думка листа-«реферату» в тому, що озлоблення проти інтелігенції — почуття не творче і в ньому головна причина художньої невдачі.

Радіо новини повідомляють: