Глави світового футуризму

глави світового футуризмуПриїзд Марінетті в Росію сприяв проясненню ситуації та спонукав російських поетів остаточно усвідомити свою самобутність. Колишні непримиренні розбіжності між слов’янофілами й західниками спалахнули з цього приводу знову, втілившись в урочистій декларації «Ми і Захід», але, напевно, за злою іронією Історії, навіть цей войовничий випад з’явився наслідуванням войовничого націоналізму Марінетті та його групи.Футуристи, аж ніяк не другорядні, наприклад Вадим Шершеневич, без коливань визнали над собою верховенство глави світового футуризму і надалі намагалися на російської грунті вирощувати футуризм прямо в дусі Марінетті. А хіба не звучать інтонації Марінетті навіть у «кубо — фугуриста» Маяковського в його епічних поемах «Війна і світ» і «Людина»? Що стосується Хлєбнікова, найсуворішого з футуристів, його налаштованість проти Марінетті не була тривалою, тому що в 1916 році він включив його в список «марсіанських парламентаріїв».

Змішання двох рівнів, художнього та соціального, небезпечно вже само по собі, і, більш того, з точки зору художньої це ототожнення помилково.Юрій Тинянов, досить прозорливий, щоб не дати ввести себе в оману ультралівої риторикою футуристів, обережно додавав слідом за висловом про «запланований вибух», про «революції», що здійснюється в словесному мистецтві Віктором Хлєбниковим, що ця революція була в той же час наведенням порядку, установою визначеної структури, і в цьому осяянні ясновидіння за зовнішнім іконоборством футурян-гилейцев він вгадував традиції монументального російської поезії XVIII століття…

Радіо новини повідомляють: