Літературні кола
Крах, хоч і не для всіх ще очевидне, наздоганяє Валерія Брюсова. Місце Брюсова в сучасній йому словесності було надзвичайно почесним, не кажучи вже про його вплив в літературних колах. У спорах 900-х років і особливо в полеміці з В’ячеславом Івановим в 19 10 році викристалізувалася позиція Брюсова, сводившаяся до заперечення всяких позицій. Поєднання демонстративного еклектизму з формальною майстерністю і широкою, хоча й дещо поверхневої, ерудицією стало фатальним для його музи. У Брюсова з’єдналися, якщо можна так висловитися, «осколки» різних авторів, західних і російських;це був поет, який бажав одночасно стати Вергілієм, Теофилем Готьє, Леконтом де Лилем і Державіним. В результаті велике поетичне творчість, за порівняно небагатьма винятками, зберігають за Брюсовим місце якщо не в ложах, то принаймні в бельетажі російської поезії, перетворилося на нагромадження більш або менш звучних слів. Після збірки «Дзеркало тіней» колишній метр хоча і працює з колишнім ентузіазмом, але не створює майже нічого значного; гірше того: раптом стає очевидною внутрішня порожнеча цього майстра.
На відміну від лідерів символізму Микола Гумільов, встиг випустити до 1 913 році чотири збірки віршів, йшов вгору від книги до книги: найкраще із створеного ним ще попереду. Тим не менш до часу заснування «Цеху поетів» він визначився. З Гумільовим, мандрівником і воїном, у російську літературу з’явився новий тип художника. Його називали російським Кіплінгом, але, мабуть, на ньому більше подібності з такими його сучасниками, як Габріеле д’аннунціо, Анрі де Монтерлан або Андре Мальро: та ж героїка і той же авантюризм, те саме нав’язливе бажання бути «чоловіком» і людиною дії, залишаючись естетом.Роки 1912— 1913-й для Гумільова — пауза між двома пригодами, заповнена літературною боротьбою; в 1914 році він був єдиним російським письменником, який пішов добровольцем на фронт.
