Подвійна удача
Перше оману, якого слід уникати, полягає в прагненні звести футуризм до однієї з його різновидів, в даному випадку до групи «Гилей», членів якої називали ще «кубофутуристами» або будетлянами. В історії їй випала подвійна удача: з одного боку, мати в своїх лавах таких геніальних поетів, як Віктор Хлєбніков, Володимир Маяковський, Бенедикт Лівшиць і екстреміст «словесної революції» Олексій Кручених, який крайнощами своїх мовних експериментів чимало сприяв зміцненню скандальної слави руху;з іншого боку, бути увічненим у пам’яті нащадків такими талановитими мемуаристами і поетами «Гілея», як Василь Каменський і Бенедикт Лівшиць. Ці два автора, вміло змальовує факти і розташовуючи їх в історичній перспективі, хотіли, безсумнівно, висловити думку, що лише гурток «Гилей» втілював «справжній футуризм» або, принаймні, найбільше наближався до цього ідеалу. Прийняти подібну точку зору означало бути несправедливим відносин до інших групувань футуризму, які так само, як і «Гилей», які нараховували в своїх рядах великих поетів-новаторів;досить згадати егофутуристов, яких сучасники в першу чергу вважали футуристами, і зокрема їх головного метра Ігоря Сєверяніна або Вадима Шер — шеневича з групи «Мезонін поезії», сміливого поета, модерніста і урбаніста, теоретика футуризму і перекладача Марінетті, і, звичайно ж, Бориса Пастернака, чия слава затьмарила іншого дуже талановитого поета «Центрифуги», Сергія Боброва.
