Провідні співробітники
У 1904 році він вже співпрацював у місцевому листку, де опублікував кілька сатиричних віршів, одне з яких, «Щоденник резонера», починається фразою з Гоголя: «Сумно жити на цьому світі, панове!» У 1905 році він приїжджає в Санкт-Петербург, де друкується в сатиричному журналі «Глядач». Потім, після його заборони, у «Журналі», «Молоті», «Альманах», «Маски», «Лісовику», «Скоморохе».
В 1906 році виходить у світ його перша збірка віршів під назвою «Різні мотиви». Потім настає перерва приблизно в два роки, які Гликберг проводить в Гейдельберзі.
Після повернення в Росію поет стає одним з провідних співробітників «Сатирикону», взявши собі псевдонім Саша Чорний. Ці роки найбільш плідними в його творчості, саме на них випав найбільший успіх. Його вірші, майже всі вміщені в «Сатириконі», опубліковані в збірнику, що вийшов у 19 10 році під назвою «Сатири» і витримала шість видань.
З-за свого нелегкого і вимогливого характеру поет погано ладнав з редакцією журналу, де він, за словами К. І. Чуковського, відчував себе чужим. Попутно Саша Чорний співпрацював з іншими журналами, такими, як «Сучасний світ» і особливо, з 1911 року, з «Сучасником» Олександра Амфітеатрова, хоча і там не зміг ужитися. Він розлучається з цим виданням у 1 913 році, незабаром після того, як його залишив Гіркий, з яким він зустрічався в 1 9 12 році на острові Капрі під час своєї подорожі по Італії.В 1 9 13 році з’являється друком друга збірка сатиричних віршів Саші Чорного «Сатири і лірика», що витримав чотири видання.
