Уява кабінетних інтелігентів
Зрозуміло, що Про такому Волошина є що розповісти, тим більше, що він і справді вражав уяву кабінетних інтелігентів близькістю до кримської природи, знанням риб, птахів і каменів, безстрашністю і в ходінні по горах, і в спілкуванні з владою, в ту пору часто не знали пощади. Таких людей в літературних та мистецьких колах не було: переважав розпещений городянин — до цього типу належали всі символісти, акмеїстів і навіть бешкетники футуристи;рідкісним селянським поетам, що знав життя села та землі було далеко до рафінованої європейської культури, та і вели вони себе в літературних салонах, як оперні пейзане. Волошин не зображав з себе Зевса, він і справді був богом Східного Криму, краю, який він назвав поетичним ім’ям Кіммерія.Він все розумів про море і морські вітри, про виноградники і потрібну їм погоду, знав стежки, які вели через перевали, але в той же час був тонким цінителем французьких парнасцев і символістів, живопису Одилона Редона та японських художників, був глибоким знавцем російської історії від давнини до радянського режиму, історії Французької революції і готичного мистецтва, не кажучи вже про так — T леком минуле своєї улюбленої Кіммерії. Побратимам Волошин здавався вихідцем з іншої епохи; такими вони уявляли собі діячів Ренесансу — всебічно розвиненими красенями і богатирями.
