Вишневий сад
І «Вишневий сад» — зовсім не п’єса «про загибель дворянських гнізд» в пореформеній Росії, як це зазвичай трактується. Це драма про кризу культури як цілісного і завершеного, по — своєму навіть гармонійного устрою життя.Якщо ареною дії і об’єктом фабульної боротьби виявляється тут прийшла в занепад дворянська садиба, то лише з тієї причини, що лише садибно-дворянська культура і встигла в Росії розвинутися в цілісний життєвий уклад, що охоплює всі сторони існування людей — від побутових традицій та стилю взаємовідносин до архітектури, саду, інтер’єру — аж до «вельмишановного шкапа». І руйнує цю культуру зовсім не капіталізм в особі Лопахина.Вона руйнується зсередини, а наступ на цей уже розповзався уклад не менш, ніж Лопахін, веде і далекий від життя разночинец Трофимов, і, може бути, головне, — Вулиця, масовий людський примітив, який претендує на те, щоб Успадкувати цю культуру, але здатний її тільки пародіювати і карикатурить. Ця нова сила, проникливо предугаданная Чеховим, представлена в п’єсі найяскравіше лакеєм Яшею, побували в Парижі, і закоханої в нього покоївкою Дуняшею…
Що значив Чехів на сцені МХТ для сучасників, добре сказав Блок у своєму відгуку про «Трьох сестрах», найдосконалішому з чеховських вистав, за оцінкою самого театру. Блок писав матері про петербурзьких гастролях МХТ навесні 1909 року: «…ввечері я вернувся абсолютно приголомшений з «Трьох сестер». Це — кут великого російського мистецтва, один з випадково збережених якимось дивом не заплеванних кутів… І навіть публіка — дура, — і та розуміє. Останній акт йде при істеричних криках».І далі: «Я не досидів Метерлінка і Гамсуна, до «Ревізора» продирався все-таки крізь піввікову товщу, а Чехова прийняв все, як він є, у пантеон своєї душі, і розділив його сльози, печаль і приниження».Звернення до драматургії Чехова, настільки багато чого визначило у творчій долі МХТ, було заслугою в. І. Немировича-Данченко. Йому далеко не відразу вдалося залучити Станіславського в поезію і поетику чеховської драми.
