Алегоричний підтекст
Опубліковані в 1913 році п’єси «Катерина Іванівна» і «Професор Сторицин» — побутові мелодрами з алегоричним підтекстом — не мали успіху.Зате нові імпульси до творчості знайшов, здавалося, що пережив свою колись гучну популярність давній друг і літературний покровитель Андрєєва — Максим Горький, письменник-демократ, реаліст і соціальний оптиміст, близько пов’язаний з більшовиками і Леніним: До тринадцятого року належить досить курйозне, на наш теперішній погляд, звернення Горького «до всіх духовно здоровим людям» з протестом проти інсценування «Бісів» Достоєвського в Московському Художньому театрі, проте в цьому ж році письменник публікує першу частину автобіографічній трилогії —повість «Дитинство», яка являє собою найкраще з усього, що їм створено.
Тринадцятий рік — вершинна пора у творчості Івана Буніна, якому судилося пережити майже всіх своїх сучасників. Як поет Бунін не зумів помітно виділитися і більшості читачів і критиків здавався старомодною; зате він став одним з небагатьох, якщо не єдиним, прозаїком початку століття, кому вдалося суттєво оновити реалістичну традицію XIX століття, не пориваючи з нею.В літературі десятих років Бунін був одинаком, вважав себе єдиним російським літератором, які знають справжню життя і психологію селянина — годувальника країни, її істинної «ґрунту», — і з демонстративною зневагою ставився до сменявшим один одного модним художнім захопленням.Характерна його промова, виголошена в 1913 році на ювілеї газети «Русские ведомости»: «Ми пережили і декаданс, символізм, і неонатурализм, і порнографію — яка звалася вирішенням «проблеми статі», і богоборство, і міфотворчість, і якийсь містичний анархізм, і Діоніса, і Аноллона, і «прольоти у вічність», і садизм і снобізм, і «прийняття світу», і «неприйняття світу», і лубочні підробки під російський стиль, і адамизм, і акмеїзм — і дійшли до самого плоского хуліганства, званого безглуздим словом «футуризм».
