Цікаве зауваження
Тут для всієї цієї епохи застосовно те, що у 18 8 9 році було сказано іншим поетом-сучасником, Костянтином Випадків — ським, який у статті, присвяченій Достоєвському, прихильником якого був і він, зробив наступне цікаве зауваження: «Немає сумніву в тому, що з творів покійного письменника можна було б вибрати величезна кількість превосходнейших поетичних думок, образів, думок, настроїв, почуттів і пристрасті, цілком придатних для цілого циклу найкращих віршів;ці місця, так би мовити, майже готові вірші у прозі, вставлені окремими яскравими, кольоровими камінчиками на широких площинах мозаїк, його довгих, часто надто довгих робіт».
Важливо не те, що Случевський прочитує Достоєвського ще, по суті, «публіцистично», і не його міркування про зайвих длиннотах великого письменника, важливо, що у нього нове сприйняття, яке, так би Мовити, лірично забарвлює роман і розбиває його на уривки, пропонуючи їх своєрідне «поетичне» прочитання. Це теж, поряд з майбутніми великими філософсько-релігійними інтерпретаціями Достоєвського, ознака, а тут, вірніше, передвістя нових тенденцій у літературі.
З зміною ставлення нових літературних тенденцій до «спадок» 60-х років центральним і сенсаційною подією став цикл статей Акіма Волинського, спочатку вийшли в журналі «Північний вісник», яким він фактично керував разом з видавцем Любов’ю Гуревич, а в 1896 році — великим окремим виданням під назвою «Російські критики». На підставі відгуків на цю книгу Волинського важко навіть уявити, який скандал викликали ці статті в середовищі російської інтелігенції, вихованої на культі Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова і навіть, хай і з деякими застереженнями, Писарєва.Волинський вперше піддавав нещадній аналізу всі ці священні авторитети і в иконоборческом шаленстві, педантичному, але переконливий, наважився скинути з вівтарів їх зображення, вимагали побожного поклоніння.Розуміння винятковості зробленого Волинським кроку служить не стільки реакція його супротивників, скільки подію, яка викликала сенсацію в російській пресі, яке дозволяє добре відчути атмосферу, що панувала в російській літературній середовищі тих років.24 березня 1894 року був організований обід на честь Олександра Скабичевского, одного з найбільших критиків народницького напряму, вихованого, як і найбільш авторитетний і обдарований критик-народник Микола Михайловський, в дусі священного «спадщини» Бєлінського і Добролюбова. Скандал стався, коли Волинський вважав своїм обов’язком не тільки послати вітальний лист ювіляру, але і прийти в ресторан «Ведмідь», де у святковому обіді брало участь 125 осіб.
