Дмитрівною Блок
Інший знаменитий у свій час епізод пов’язаний з Любов’ю Дмитрівною, Блок, героїнею «Віршів про Прекрасну Даму», предметом містичного поклоніння Білого, Сергія Соловйова і «Аргонавтів», 1 904-1905 роках. І в цьому випадку відсутність плотського задоволення призвело до кризи, пробудившему творчі сили: цій кризі, про який досить упереджено розповідають мемуари самого Білого і вельми прозаїчно — мемуари Любові Дмитрівни, багатьом зобов’язаний роман «Петербург».
Софія вела символістів до «теургії» — центрального поняття релігійного символізму. Мистецтво для всіх символістів було «найкоротшою дорогою до релігії» : «Російська поезія, перекидаючи міст до релігії, є сполучною ланкою між трагічним світоглядом європейського людства і останньою церквою віруючих, які згуртувалися для боротьби зі Звіром».
Навіть Брюсов визначає поезію як пізнання, прозріння і цитує в «Ключі таємниць» Шіллера: «Врата Краси ведуть до пізнання». Іванов в циклі «Carmen saeculare» оголошує початок нової ери, посилаючись не тільки на Апокаліпсис, але і на проповідника езотеричної філософії мудреця Агриппу. Натхненником цього «теургического» етапу символізму виступає знову-таки Соловйов, який стверджував у першій з «Трьох промов про Достоєвського», що митці майбутнього оволодіють релігійною ідеєю. Теургичне знаряддя, з допомогою якого відбудеться чаемое возз’єднання мистецтва з релігією, — це, зрозуміло, символ: «Подібно сонячному променю, символ прорізує всі плани буття і всі сфери свідомості і знаменує в кожному плані інші сутності, виконує в кожній сфері інше призначення». У цих словах, мабуть, висловлена найзаповітніша думка символізму. Література про символ, створена символістами, величезна. Вона ближче до богослов’я, ніж до філософії; це раціональне опис ірраціональних сутностей.Білий в своєму opus majus* — книзі «Символізм» описує символ в термінах Аристотеля і неокантіанців. Багато взявши з вчення Рік — керта про Цінності, що не є ні об’єктом, ні суб’єктом, але сполучає в собі і те й інше, він створює епістемологію символу.
