Історія російського футуризму

історія російського футуризмуВикласти історію російського футуризму непросто: існувало щонайменше чотири його різновиди, за якими в подальшому в історії літератури закріпилися назви «егофутуристов», «кубофутуристів», «Центрифуги» і «Мезоніну поезії». Представники кожної з цих угруповань завжди притязали на роль єдиних виразників художніх цінностей «справжнього» футуризму, протиставляючи при цьому себе своїм побратимам — ворогам, які розцінювалися як самозванці і невмілі плагіатори.

Таким чином, якщо визначенням футуризму бракує чіткості та об’єктивності, то російські футуристи самі несуть за це частину відповідальності, так само як і за дискредитацію того літературного руху, до якого вони зараховували себе в якийсь момент своєї творчої діяльності. Так, у 1914 році Володимир Маяковський заявив, що слово «футурист» було винаходом критики, невдалим визначенням, яке зручний і вигідний торговий ярлик наклеїла на себе «літературна компанія», куди входив і він.У своїх мемуарах «Полутораглазий стрілець» Бенедикт Лівшиць з усією відвертістю визнає, що було, щонайменше, необережно привісити собі ярлик, який носили і заплямували інші.

Як би те ні було, термін «футуризм» невдалий не тільки тому, що чотири конкуруючі секти майже одночасно заявили про свої права на нього, але також тому, що ця дрібність посилювалася складними змінами в самій структурі руху, пов’язаними з особливостями російського життя 1914-1917 років. У зв’язку з цим з’являється ціла серія небилиць, навіть легенд, народжених поведінкою деяких «футуристів» і охоче роздутих упередженої літературною критикою.За запеклими суперечками про сутність мистецтва, його довговічності, суперечками, які у багатьох відносинах можуть здатися безплідними, постає важлива проблема розмежування чотирьох шкіл та періодизації їх діяльності — проблема, яку слід вирішувати виходячи не з личнихпристрастий і філософських упереджень, а в дусі наукової об’єктивності.

Радіо новини повідомляють: