Нова залізниця
Поїздка по новій залізниці, по місцях, незнайомим автору, викликає в нього думки про «молодого, але вже замученим народом», а Росія представляється йому нустиней, на яку повільно сходить довга і мовчазна ніч. Тут же ліричні роздуми про себе, про своє місце в житті: «Якій країні належу я, самотньо мандрівний? — думається мені. Що спільного залишилося у нас з цієї лісової глушью? Вона нескінченно велика, і мені розібратися в її печалі, мені допомогти їм?»
Взагалі мотив смерті, як ми вже бачили, звучить у багатьох оповіданнях Буніна цієї пори. Так, вмираючий землемір у «Білому коні» не вірить у «райські яблучка на тому світі», але не може примиритися з «повним зникненням»: «Навіщо народився? Навіщо ріс, любив, страждав, захоплювався? Навіщо так жадібно думав про Бога, про смерть, про життя?»Ті ж сумніви мучать «фантазера» Капітона Івановича в оповіданні «На хуторі»: «Як же це так?..Буде все як і раніше, буде сідати сонце, будуть мужики з перевернутими сохами їхати з поля… будуть зорі в робочу пору, а я нічого цього не побачу, та не тільки не побачу — мене зовсім не буде! І хоч тисяча років пройде — я ніколи не з’явлюся на світі, ніколи не прийду і не сяду на цьому горбі! Де ж я буду?»
Зрозуміло, ці ліричні роздуми не можна визначати як «ліричні відступи» — надто тісно і органічно вони спаяні, злиті з описової, подієвою стороною розповіді. Взагалі було б невірно бачити поетичну природу бунинских оповідань тільки в цих ліричних, елегійних медитаціях. Поетична інтонація пронизує тут все оповідання і знаходить вираз у композиційно-стилістичної структурі оповідань.
У своїй «Автобіографічній замітці» Бунін з деяким роздратуванням пише про те, що в перше десятиліття його літературної діяльності критика бачила в ньому лише «співака осені, смутку, дворянських гнізд». А між тим, зауважує він, «людина-то був я… дуже далекий від якої б то не було визначеності: навпаки, у мене було саме різке змішання і печалі, і в радості, і особистих почуттів, і пристрасного інтересу до життя, і взагалі стократ складніше і гостріше жив я, чому це виразилося в тому малому, що я друкував тоді».
