Єгипетські губ

єгипетські губАле вдалося обдурити навіть такого тонкого критика і поета, як Інокентій Анненський; в останньому своєму нарисі, опублікованому вже посмертно, він віддав дань восхищения «усміхненої мучениці», у якій «італійсько-іспансько-французький ім’я»: «Нехай вона навіть міраж, вигаданий мною, я боюся цієї інфанти, цього папороті, цієї чорної похиленої фігури близько исповедальни, звідки маленьке вухо, рожевіючи, прислухається до шепоту єгипетських губ».

Волошин міг торжествувати: він підірвав символізм, та й взагалі декадентство, завдавши йому чутливий удар. Подвійна пародія — випадок рідкісний. Подвійна, бо вже вірші уявної Черубини де Габриак, так само як весь її вигляд «усміхненої мучениці», були пародийни; а адже Єлизавета Димитрієва ще й пародіювала ці пародії, знущаючись над легковір’ям «аполлоновцев». У 1909 році символізм наближався до кінця; роком пізніше він вступив у важку кризу.Зрозуміло, що символісти відкинули Волошина і прирекли його на самотність.Як раз в 1909 році вийшов у світ його перша збірка «Вірші», який символісти зустріли лукавими похвалами, значившими засудження; вони писали про формальний блиску і внутрішньої порожнечі. Так, В’ячеслав Іванов, для вигляду захоплюючись даруванням Волошина, зауважував: «Дивовижні синтетичні копії; але бракує прекрасних оригіналів».

Радіо новини повідомляють: