Життя Арсеньєва
В автобіографічному романі «Життя Арсеньєва», торкаючись теми розорення, зубожіння дворянських маєтків, Бунін пише: «Якщо писати про розорення, то я хотів би висловити тільки його поетичність. Бідні поля, бідні залишки якоїсь садиби, саду, челяді, коней, мисливських собак, діди й баби, тобто «старі пани», які туляться в задніх кімнатах, поступившись передні молодим, — все це сумно, зворушливо».
Десяті роки знаменують новий етап у творчості Буніна. Говорячи про свою повість «Село», він зауважує згодом: «Це був початок цілого ряду творів, різко малювали російську душу, її своєрідні сплетення, її світле і темне, але майже завжди трагічні основи». Ніколи раніше не вдивлявся Бунін в російську дійсність і «російську душу» так пильно, з таким проникненням у суть речей, з таким почуттям історизму. Створені ним в ці роки характери складні і суперечливі, з важкими, іноді трагічними долями.
Зразком твору, де поєднані старі і нові тенденції у творчості Буніна, може служити «Суходіл» — один з найбільш вражаючих бунинских шедеврів.Повість ця, що примикає до серії творів про «дворянські гнізда», по суті замикає її, амбівалентна в своїй основі: старі мотиви зачарованості поміщицьким побутом, омана старовиною — «для нас Суходіл був тільки поетичним пам’ятником минулого» — поєднуються з темою вже не розорення, зубожіння, а повного виродження «стовпових панів» Хрущових, які «ледь не поголовно страждали тілесними і душевними недугами… з покоління в покоління». Образ дворової Наталії виступає особливо трагічно на тлі «безглуздих і страшних бувальщин» Суходільській літопису.І на завершення повісті — замирює, чисто бунинский мотив: «…треба пам’ятати, що ось цей похилений золочений хрест на синьому літньому небі і при них був той ж… що так само жовтіла, зріла жито на полях, порожніх і спекотних, а тут була тінь, прохолода, кущі… і в кущах цих так само блукала, паслася ось така ж, як ця, стара біла шкапа з облізлою зеленуватою холкою і рожевими розбитими копитами».
