Італійське Відродження
У Флоренції, де він проводить зиму 1912/13 року, Бердяєв тісно стикається з мистецтвом, багато читає про живопису; справжнім одкровенням для нього стає знайомство з раннім італійським Відродженням в Умбрії і Тоскані. Воно штовхає його до написання «Сенсу творчості»; у цій роботі філософ натхненно і з відтінком гностицизму говорить про «призначення людини»: людина покликана творити, творчий акт є відповідь людини Творця, він можливий тому, що людина має онтологічної свободою, що передує його фізичній сотворіння.Роздуми Бердяєва про мистецтво, зокрема збірник «Криза мистецтва» , привнесуть філософське початок в різноманітні естетичні спори, що вирують в революційній Росії. Він одним з перших спробує «осмислити» сучасне мистецтво, починаючи з імпресіонізму, і прийняти всерйоз не тільки кубізм Бердяєв вже в 1914 році написав статтю про Пікассо, але і футуризм, хоча в авангарді він бачить лише його руйнівну стадію.
У той же самий період Бердяєв у різних формах розвиває свою філософію історії Росії. Автор книги «Доля Росії», за влучним визначенням Олів’є Клемана, «виявляє нерішучість і слабкість жіночною російської душі, якій загрожує насилля з боку німецьких завойовників, або з боку революціонерів, порвали з національною традицією і духовними коренями». Полемізуючи з Василем Розановим, Бердяєв називає його «геніальною російською бабою, містичної бабою» і пише: «В самих надрах російського характеру виявляється вічно-бабине, не вічно-жіночне, а вічно-бабине».Відношення філософа до російської історії протягом його життя змінювалося; можна дорікати його у деякої наївності перед обличчям реальної дійсності»; проте у всіх його міркуваннях незмінно звучить палка любов до Росії і біль за країну, противоречиякоторой він відчуває всім своїм єством. Росія ніколи не була для нього відчуженим об’єктом аналізу. Виходячи з цього, неважко зрозуміти, що і патріотизм його після перемоги над фашизмом аж ніяк не однозначна.
