Невдачі в позбавленні від комплексів

Перш за все з’ясуємо, чим можуть бути обумовлені невдачі людини в і збавленіі від наявних у нього комплексів, так як від знання причин залежать і рекомендації, які психолог-консультант може дати клієнту.
Невдачі в позбавленні від комплексів

Першою можливою причиною невдач позбавлення від комплексів може стати відсутність у людини свідомості того, що він насправді володіє комплексами. Це, до речі, одна з найбільш часто зустрічаються в житті причин, і пов’язана вона з тим, що значна частина наявних у людини комплексів їм насправді не усвідомлюється. Крім того, комплекси розвиваються і зберігаються у людини, як правило, на підсвідомому рівні. Їх усвідомлення зазвичай породжує у людини дуже неприємні переживання, і внаслідок цього так звана цензура блокує проникнення інформації про них в самосвідомість людини.

Другий імовірною причиною невдач людини в позбавленні від комплексів стає те, що самі комплекси являють собою досить стійке психологічне явище – таке, повністю позбутися від якого практично неможливо навіть тоді, коли їх існування усвідомлюється і у людини є досить сильне бажання позбутися від них.

Є кілька психофізіологічних пояснень стійкості комплексів, причому кожне з цих пояснень, узята окремо, цілком достатньо для того, щоб зрозуміти, чому комплекс так стійкий і живучий. Але якщо додатково прийняти до уваги той факт, що в житті людини ці причини можуть діяти разом, то стає більш зрозуміло, чому комплекси мають надзвичайну стійкість і спроби їх зміни викликають опір. Наведемо відповідні пояснення.

По-перше, комплекси утворюються у людини зазвичай в ранньому дитинстві, в той період його життя, коли він був ще маленькою дитиною і коли його мозок ще був недостатньо зрілим для того, щоб аналізувати і диференціювати інформацію, що надходить в нього інформацію. Перше з зазначених обставин призводить до того, що складні системи умовно-рефлекторних реакцій, пов’язаних з виникненням і функціонуванням комплексу, формуються на базі ще незрілого мозку, а такі реакції, як відомо, узагальнені і вельми стійкі. Друга обставина веде до того, що людина, який придбав комплекс, насправді точно може не знати, в чому цей комплекс в його психологію і поведінку проявляється.

Наступне пояснення стійкості комплексів таке: в структурі особистості більшість комплексів взаємопов’язані один з одним і поєднуються з захисними реакціями, які в цілому в житті людини відіграють не тільки негативну, але і позитивну роль. Відповідно, не завжди бажано буває позбуватися від них. Якщо усунути такий комплекс, то одночасно з цим людина може стати психологічно незахищеним, і невідомо, що для нього буде краще: залишатися з наявними комплексами, але бути психологічно захищеною особистістю, або позбутися комплексу, але стати психологічно беззахисною.

Наприклад, комплекс неповноцінності в особистості людини нерідко поєднується з такими захисними механізмами, як раціоналізація, придушення (витіснення), сублімація, проекція і інші, без яких людина не могла б відчувати себе цілком безпечно. За рахунок дії захисних реакцій особистості несвідоме опір спробам позбутися комплексів зазвичай посилюється.

Нарешті, слід мати на увазі чисто технічну, але дуже істотну проблему. Справа в тому, що до цих пір психологи не мають повністю валідними і разом з тим надійними засобами психодіагностики комплексів. З цієї причини психолог-консультант, цілком щире бажання допомогти клієнту, сам часто не знає, як це зробити і з чого починати консультування. А починати його майже завжди потрібно з точної психодіагностики наявних комплексів.

Проте допомогти клієнту в рішенні обговорюваної проблеми психолог цілком в змозі. По-перше, він може пояснити клієнту, що таке комплекс, яку роль він відіграє в житті і яке місце займає в структурі особистості. Далі консультант може переконати клієнта в тому, що ніякої небезпеки для його здоров’я комплекси не представляють. По-друге, можна довести клієнтові, що комплекси є не тільки у нього, а й у багатьох інших людей, що в цьому відношенні він не відрізняється від більшості людей ні в гіршу, ні в кращу сторону. По-третє, бажано переконати клієнта в тому, що свої власні комплекси йому краще знати, а не робити вигляд, що їх не існує, і в міру можливості намагатися позбутися від них. Нарешті, по-четверте, важливо підказати клієнтові, що треба робити для того, щоб позбутися від комплексів або хоча б зменшити їх реальний вплив на поведінку і на взаємини клієнта з оточуючими людьми.

Про наявність комплексів у клієнта можна, зокрема, судити за такими ознаками:

часті і сильні переживання клієнта через власної поведінки і власних неадекватних реакцій на дії інших людей;
неадекватність реакцій клієнта на різні життєві ситуації і на поведінку інших людей;
почуття психологічної та фізичної скутості при вирішенні завдань, які оцінюються іншими людьми;
почуття страху або підвищене почуття занепокоєння при очікуванні майбутніх зустрічей і розмов із значущими людьми.
Клієнт, спостерігаючи за самим собою, або ж психолог-консультант, спостерігаючи за поведінкою клієнта, можуть зробити висновки про наявність комплексів на основі проявів одного або декількох з перерахованих вище ознак. Чим більше таких ознак, тим сильніше закомплексовані клієнт і тим більше у нього може бути різноманітних комплексів.

Наступний крок в психологічній консультаційної роботи з подолання комплексів полягає в тому, щоб з’ясувати, до яких комплексів відносяться виявлені ознаки, де, коли і як вони проявляються. Це дозволить визначити характер наявних у клієнта комплексів, віднести їх до однієї з відомих категорій (кожна з них передбачає свої практично рекомендації клієнту).

Комплекси можуть бути наступних видів.

Комплекс неповноцінності з приводу:

зовнішніх, фізичних вад людини, включаючи його фігуру, обличчя, руки, недоліки інших частин тіла;
внутрішніх, психологічних недоліків, включаючи розум, мова, пам’ять, увагу, знання, здібності, вміння, навички, риси характеру.
Комплекс переваги (помірне прояв так званої манії величі) в одній з наступних областей:

національно-родова приналежність до певної, нібито кращої, національності або до так званого «краще» роду (наприклад, інтелігентське, дворянське, царський і інше походження);
приналежність до певної, нібито вищої, раси (наприклад, до білої);
належність до певної соціальної групи, нібито за своїм становищем перевершує інші соціальні групи (наприклад, банкіри, бізнесмени, політики і т.п.);
володіння особливими, нібито вищими, якостями, культурою, здібностями, знаннями.
Комплекс ворожості. Він проявляється:

в підвищеної агресивності людини, який може мати силу і бути впевненим в тому, що володіння нею дає йому право панувати над іншими людьми;
в переконаності людини в тому, що всі люди за своєю природою вороги один одному, підступні і злі, і, отже, агресивність – це вимушене відповідна дія однієї людини на підступність іншого.
Комплекс провини. Він виражається в тому, що людина з сильно розвиненою совістю і почуттям відповідальності постійно переживає за себе, за свої дії і аналогічні вчинки інших людей, причому без належних на те підстав. Йому часто здається, що він особисто винен у тому, що відбувається з ним і навколо нього, а також з іншими людьми, хоча насправді це не так.

Комплекс захисту. Він проявляється в упевненості людини в тому, що всі люди навколо нього налаштовані проти нього і бажають йому зла. У зв’язку з цим людина постійно готовий захищатися від людей, хоча необхідності в цьому насправді немає.

Уточнивши відповідно до запропонованої класифікації, які комплекси насправді виявляються в психології і поведінці клієнта, консультант може запропонувати йому конкретні рекомендації щодо позбавлення від відповідних комплексів. Розглянемо ці рекомендації.

Комплекс неповноцінності людини, що виник з приводу його фізичні вади, повністю не усунемо, так як виправити самі недоліки далеко не завжди можливо. Разом з тим будь-яка людина може переконатися в тому, що ставлення до нього людей і його популярність серед людей визначаються аж ніяк не його зовнішністю. З роками цей фактор, як відомо, стає менш значущим, ніж в дитячому та юнацькому віці. Крім того, зовнішність людини можна значно поліпшити за рахунок спеціальних фізичних вправ, одягу, косметики і т.п. Цього ж можна домогтися шляхом тренування і відпрацювання зовнішніх форм поведінки, експресивно-виразних рухів, постановки голосу і ін.

Психолога-консультанта бажано знати і вміти використовувати потрібну інформацію з відповідних областей для того, щоб бути в змозі реально допомогти клієнту.

Комплекс неповноцінності усувається за рахунок вироблення у людини нових, повноцінних психічних якостей, які служать хорошою компенсацією відповідного комплексу. Важливо тільки, щоб ці якості були досить хорошим противагою тим якостям, яких бракує клієнтові.

Бажано також вести активну паралельну роботу, спрямовану на позбавлення клієнта від тих якостей особистості, які він вважає своїми недоліками. Деякі з них, такі, наприклад, як негативні соціальні установки, незнання чого-небудь, невміння, можна порівняно легко усунути. Інші – такі, як недоліки в здібностях, рисах характеру, укорінені звички і т.п., усуваються з великими труднощами. Але, і в тому і в іншому випадку необхідна серйозна робота клієнта над собою.

Завдання психолога-консультанта в зв’язку з цим зводяться до наступного:

уточнити разом з клієнтом, про які конкретні недоліки йдеться;
з’ясувати причини цих недоліків і намітити план їх усунення;
запропонувати клієнту відповідні практичні рекомендації.
Робота над ліквідацією комплексу переваги у клієнта повинна проводитися трохи інакше. Перш за все клієнтові необхідно буде довести, що у нього дійсно є відповідний комплекс. Це, до речі, далеко не завжди легко зробити. Але спочатку сам консультант повинен буде точно визначити наявність такого комплексу у клієнта.

Про його існування можна, зокрема, судити за такими ознаками:

по спостережуваної манері поведінки клієнта: та людина, у якого є подібний комплекс, зазвичай тримається досить зарозуміло, намагається зберегти між собою та іншими людьми фізичну і психологічну дистанцію;
по спостережуваної манері розмови: клієнт, що володіє комплексом переваги, зазвичай розмовляє з психологом-консультантом в повчальному, повчальному тоні, часто перебиває, не дослухавши до кінця, майже всі стверджує в безапеляційного манері, вдає, що все знає заздалегідь і все розуміє набагато краще або так само добре, як і психолог-консультант. Він зазвичай тримається поблажливо по відношенню до психолога-консультанта, не терпить заперечень і заявляє консультанту, що той навряд чи зможе йому допомогти.
Для того щоб такого клієнта переконати в тому, що у нього дійсно є комплекс переваги і що від цього комплексу йому бажано позбутися, можна, ввічливо запитавши на те дозвіл клієнта, провести аудіо або відеозапис його розмови з ким-небудь, наприклад, з самим психологом -КОНСУЛЬТАНТ. Далі досить іноді буває просто дати можливість клієнту послухати власний голос або подивитися в відеозаписи на себе з боку, щоб він зміг переконатися в тому, що в його манері спілкування з людьми дійсно щось негаразд.

Лише в тому випадку має сенс пропонувати клієнтові будь-які практичні рекомендації з приводу позбавлення його від комплексу переваги, коли сам клієнт, по-перше, визнає наявність такого комплексу у себе, по-друге, погоджується його позбутися.

Є певна специфіка в процедурі усунення у клієнта комплексу переваги, що виник на національно-етнічної або родової грунті або пов’язаного з соціокультурними факторами. Обговоримо цю специфіку.

Комплекс переваги, що має національно-родову основу, дуже живучий і, на жаль, нерідко активно підтримується тим соціальним середовищем, в якій народився і живе людина. Усунути цей комплекс можна лише за умови, що відповідний людина на досить тривалий термін виявиться в інший соціокультурному середовищі, звичаї і традиції якої істотно відрізняються від тих, які характерні для колишньої середовища її проживання. В результаті він неминуче повинен буде прийняти нову культуру, переконатися в тому, що ця культура аж ніяк не поступається тій, в якій виріс він. Це призведе до того, що дана людина фактично визнає, що культура, звичаї, традиції, особисту гідність людей різних національностей, етносів, пологів і т.п. приблизно однакові, що вони мають свої, також приблизно рівні, переваги і недоліки.

Комплекс переваги соціокультурного характеру усунемо за рахунок придбання людиною нового, більш багатого і різноманітного життєвого досвіду – такого, який переконує людину в тому, що в будь-якій соціальній групі (релігійної, економічної, політичної і т.п.) є чимало як позитивного, так і негативного. Це не дозволяє ставити одну соціальну групу вище іншої соціальної групи.

Як позбутися комплексу ворожості? У більшості випадків ворожість, або агресивність, це придбане людиною якість, що є наслідком його не цілком вдалого життєвого досвіду. Виняток становлять лише ті випадки, коли агресивність має під собою органічну основу і пов’язана з патологічним функціонуванням мозку людини, зокрема так званого «центру агресивності».

Агресивність підтримується специфічними внутрішніми і зовнішніми стимулами, усунувши дію яких можна попередити виникнення і прояв агресивної поведінки у людини. До числа внутрішніх стимулів агресивності відносяться наступні:

переконаність людини в тому, що всі без винятку люди вороже налаштовані по відношенню один до одного;
твердження, що доброти як позитивної якості особистості, не існує взагалі, що за відповідною формою поведінки людини насправді лежить не що інше, як просто його нездатність бути сильною особистістю і домінувати над іншими людьми;
віра в те, що тільки ворожими, або агресивними, діями по відношенню до людей можна домогтися потрібного результату;
впевненість людини в тому, що всі люди навколо нього налаштовані по відношенню до нього вороже і тільки чекають приводу для того, щоб заподіяти йому неприємності.
До зовнішніх стимулів агресивності можна віднести:

наявність поруч з цією людиною чималого числа інших, значимих для нього і агресивно в цілому налаштованих людей, кому він наслідує і чиє агресивна поведінка розглядає як цілком нормальне;
багаторазове спостереження позитивних наслідків агресивної поведінки;
дії людини, що виконуються в умовах надмірної емоційної напруженості;
переважання серед соціальних цінностей людей, що оточують даної людини, культу так званої грубої сили.
Все це разом узяте сприяє виникненню в психології і поведінці людей агресивних тенденцій і перетворенню їх в стійкі погані звички, які з психологічної точки зору являють собою комплекси.

Для того щоб усунути тенденції агресивної поведінки людини, необхідно зробити наступне. По-перше, виключити зовнішні умови прояву агресивності або хоча б виробити у людини імунітет до їх негативного психологічного впливу на нього. Цього можна домогтися шляхом виховання у людини такого світогляду, такої культури, які несумісні з агресивною поведінкою. Те ж саме стосується вироблення у людини своєрідного внутрішнього опору, особистої нездатності до скоєння агресивних актів по відношенню до інших людей. Для цього необхідно, щоб з дитинства людини оточували люди, здатні на своєму прикладі показати, що практично все і набагато легше можна домогтися в житті, виключивши з практики поведінки агресивні дії.

Надмірна схильність до захисних реакцій як комплекс може бути усунена при обов’язковому дотриманні наступних умов:

усвідомлення людиною того, що його захисні реакції насправді малоефективні, не вирішують тих проблем, які його хвилюють;
створення для людини психологічно безпечній ситуації спілкування з людьми;
вироблення у людини доцільних, розумних форм пристосувального поведінки, відмінних від захисних реакцій.
Звертаючись до них, людина могла б успішніше вирішувати хвилюючі його проблеми, ніж за допомогою захисних реакцій.

Пояснимо сказане на конкретних прикладах. До використання захисних реакцій людина зазвичай звертається тоді, коли реально в життя або тільки в його уяві створюється ситуація, що представляє собою загрозу для його «Я». Йдеться про таку ситуацію, яка принижує його людську гідність, негативно впливає на самооцінку, породжує неприємні переживання, пов’язані з його власною поведінкою і психологічними якостями. Часто, однак, реальної загрози Я-людини не виникає, або насправді вона виявляється не настільки значною, який представлялася на початку, в уяві клієнта. Тому перша із завдань психолога-консультанта буде полягати в тому, щоб з’ясувати, чому клієнт використовує захисні реакції, коли він звертається до них і в чому конкретно ці реакції полягають.

Визначити це можна, поставивши перед клієнтом наступні питання:

Якими своїми вчинками, діями, реакціями на поведінку інших людей ви не цілком задоволені і чому?
Чи вважаєте ви, що відповідні ситуації і поведінка в них інших людей дійсно створюють для вас загрозу і ставлять вас в незручне становище, принижують ваше людську гідність, змушують захищатися?
Чим конкретно вам загрожують ці люди і ситуації?
Що думають інші люди з приводу вашої поведінки? Чи вважають вони його виправданим?
Що, по-вашому, відбудеться, якщо ви не будете захищатися?
Опитування клієнта за допомогою цих питань переслідує потрійну мету:

по-перше, з’ясувати, які ситуації і дії людей у ​​відповідних ситуаціях викликають у клієнта захисні реакції;
по-друге, визначити, що конкретно є ці ситуації;
по-третє, як-то заспокоїти клієнта, переконавши його в тому, що насправді серйозної загрози його «Я» відповідні люди і ситуації не уявляють.
Якщо, виконавши всю цю роботу, психолог-консультант все ж не зможе заспокоїти клієнта і домогтися того, щоб він надалі не вдавався до використання захисних реакцій, то необхідно буде перейти до наступного етапу психологічного консультування.

На даному етапі психолог-консультант повинен буде пояснити клієнтові, що його захисні реакції в дійсності малоефективні, тому що не досягають головної мети: забезпечення повної особистісної безпеки клієнта і попередження виникнення ситуацій, що загрожують його «Я». Для того щоб цього домогтися, необхідно замінити захисні реакції іншими, більш розумними формами поведінки, які виключали б або зводили до мінімуму дії інших людей, що несуть в собі загрозу Я-клієнта. На заключному етапі проведення психологічного консультування бажано підказати клієнтові відповідні форми поведінки і допомогти йому виробити їх у себе як дієву альтернативу захисних реакцій. Вирішення цього завдання, однак, вимагає проведення психокорекції, іноді досить тривалою за часом.

Консультування з приводу комплексу провини проводиться наступним чином. Спочатку з’ясовується, що являє собою цей комплекс і в чому він конкретно проявляється в психології і поведінці клієнта. Для цього клієнту задають такі питання:

Коли, в яких ситуаціях ви особливо часто відчуваєте себе винуватим за те, що відбувається з вами, з іншими людьми і навколо вас?
У чому у вас це почуття провини проявляється? Що ви при цьому переживаєте? Які думки і почуття у вас виникають?
Перед ким і за що ви відчуваєте себе винним?
Коли і з яких причин з’явилося у вас це почуття провини?
Чи вважають оточуючі люди вас винним в тому, в чому ви самі звинувачуйте себе?
Чи вважаєте ви самі себе винним і якщо так, то в чому конкретно і перед ким?
Чи хочете ви позбутися від переслідує вас почуття провини?
Прояснивши для себе ситуацію з відповідей клієнта на ці питання, психолог-консультант разом з клієнтом повинен буде об’єктивно розібратися в тому, винен чи не винен насправді клієнт в тому, що відбувається і якщо так, то в якій мірі. При цьому дуже важливо визначити об’єктивні обставини, знання яких клієнтом здатне зняти почуття провини. Кінцева мета цієї процедури полягає в тому, щоб, неупереджено розібравшись в ситуації, точно з’ясувати, що в ній залежить і що практично не залежить від клієнта, в чому він дійсно винен. Без цього неможливо буде вирішувати проблему далі і намагатися усунути суб’єктивне відчуття провини, так як клієнт змушений буде мимоволі особисто відповідати за те, що від нього практично не залежить.

На наступному етапі роботи з клієнтом з приводу комплексу провини необхідно з’ясувати, чи всі, що від нього дійсно залежить, практично зробив клієнт для того, щоб зняти з себе почуття провини. Для цього клієнту можна задати такі, наприклад, питання:

Що ви реально зробили вже для того, щоб зняти з себе почуття провини?
Що б ще, на вашу думку, можна було зробити для того, щоб повністю зняти з себе почуття провини за те, що відбувається?
Акцент в розмові з клієнтом на цю тему повинен бути зроблений на останньому з питань, так як в ході бесіди з клієнтом зазвичай з’ясовується, що він насправді не зробив ще все від нього залежне, щоб зняти з себе почуття провини. Якщо це виявиться насправді так, то психолог-консультант далі повинен буде домовитися з клієнтом про те, щоб той найближчим часом спробував зробити нові кроки, спрямовані на позбавлення від комплексу провини.

Завдання консультанта тут полягає в тому, щоб реально допомогти клієнту визначити всі можливі дії, які він міг би зробити в нинішній ситуації для усунення не виправдане об’єктивними обставинами почуття провини. Після виконання клієнтом відповідних дій бажано, щоб психолог-консультант оцінив їх наслідки разом з клієнтом. Як правило, в результаті такої спільної акції психолога-консультанта з клієнтом почуття провини у останнього зникає повністю або значно зменшується.

Радіо новини повідомляють: